Дідова наука

У 1947 році (до мого десятиліття) рідний дід Хома (йому виповнилося тоді рівно 77 років!) подарував мені поплавцеву вудочку для ловлі карасів і коропів у нашому сільському ставку. Дід був великим знавцем і любителем риболовлі, тож вудочку виготовив грамотно, виходячи з власного великого досвіду. Вона складалася з легкого березового вудлища, волосяної жилки, саморобних гачків і поплавця — «гусяче перо».

Дід частенько брав мене на риболовлю, і я тихо сидів біля нього, спостерігав, як він вправно ловить рибу, захоплюючись дідовою майстерністю і вмінням. Отримавши подарунок від діда, спав — не міг дочекатися ранку! — і ні світ, ні зоря помчав на ставок. На березі вже було кілька чоловік, які «чаклували» над своїми снастями. Неподалік від дорослих розташувався і я.

Кльову не було і увагу дорослих привернув лише мій прихід. До цього часу пам'ятаю слова одного з рибалок, який, розглядаючи мою снасть, з посмішкою сказав своїм сусідам: «Поглянь, прийшов «професор» — цей зараз покаже нам клас!..» Розреготавшись, він показав пальцем на мій поплавець: «А чого це ти, синочку, поплавець «догори ногами» поставив?» Другий рибалка також якось скептично поглянув на мою вудку. Я залишив їх зауваження без відповіді, і дядьки, безнадійно змахнувши руками, повмощу-валися біля своїх снастей.

Того ранку (на свою велику радість!) я провчив кепкувальників, піймавши зо два десятки гарних карасів (а «втекло» ще більше!). Звичайно, перш за все то була просто рибацька удача, але значну роль відіграла і правильно споряджена дідом снасть. Один з рибалок, так нічого не спіймавши, коли змотував вудочки, єхидно заявив: «Ну й везе ж дурням!!!» А я, хутенько зібравшись, поспішив додому, де про все розповів своєму вже хворому діду. Дід, накрившись овечим кожухом на теплій лежанці, уважно слухав мене, спостерігаючи, як я, збуджений, бігав по хаті, махав руками, захлинаючись, пригадував подробиці першої (і такої вдалої!) риболовлі. Тоді мені здавалося, що я миттєво став за-правським рибалкою. Дід мовчки, не перебиваючи, вислухав мене, а тоді вимовив: «Ти, сопляк, ще малий, щоб осуджувати дорослих. Тобі просто пощастило: вдало вибрав місце та й снасть я тобі спорядив добрячу. Ось трохи одужаю і візьму тебе на справжню рибну ловлю, тоді й подивимось, чи буде з тебе толк!»

Вечором я довго не міг заснути, а засинаючи, почув, як дід говорив бабці, котра метушилась біля нього, гріючи воду: «А шибеник наш задав перцю Іванові з Федьком, — так їм і треба, дурникам! Вік з вудкою, а поплавець на снасть ставити не навчились.» «Весь у тебе, улюбленець твій, — бурчала бабця, наливаючи дідові воду, щоб погріти розпухлі ноги, — ось підросте і зі ставка його не докличешся, закине й школу!».

На ранок діда не стало, а до риболовлі (так вже сталося!) я повернувся лише через 30 років, розпочавши осмислювати цю мудрість, що стала для мене другою роботою і захопленням. Втім, детальніше про це якось іншим разом.
Ю.Масленников
м.Запоріжжя

Схожі статті:

Особливості ловлі краснопірки з льоду

Рекомендації щодо підводної рибалки

Екзотика нічного вудіння

 

  Разместить в социальных сетях :


Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

Кто на сайте

Сейчас 257 гостей онлайн